Церква, її природа, сутність та структура

Митрополит Володимир. Церква, її природа, сутність та структура

Що таке Церква? Як у декількох словах визначити її головну суть?

 

Свою віру у Церкву ми сповідуємо у Символі віри: «Вірую у єдину, святу, соборну і апостольську Церкву».
Існує дуже багато визначень Церкви. І всі вони відкривають нам різні сторони цього незбагненного поєднання Божого і людського.
Ми називаємо Церкву Домом Божим, бо Господь заснував Церкву, є її Главою і перебуває в ній у благодаті Таїнств.
Ми слідом за Євангелієм називаємо Церкву Тілом Христовим, бо головним Таїнством Церкви є встановлене на Тайній Вечері Таїнство єднання віруючих з Христом через Причастя Тіла і Крові Христових.
Ще ми називаємо Церкву Небом на Землі, або сходинками на Небо, бо саме в Церкві Господь являє Себе нам, а ми піднімаємося до Нього.
Серед багатьох визначень Церкви існує і класичне катехизичне, згідно якого Церквою є встановлена Господом нашим Ісусом Христом спільнота людей, поєднаних єдиною вірою, єдиною ієрархією і єдиними Таїнствами.

 

Яку Церква має структуру і на яких принципах вона ґрунтується?

Істинною Церквою Христовою є Свята Православна Церква. Главою Православної Церкви є Господь наш Ісус Христос.
Єдина Православна Церква складається з низки Помісних Церков, на чолі кожної з яких стоїть її предстоятель: Патріарх, Митрополит або Архієпископ.
Кожна Помісна Церква складається з церковних областей - єпархій. На чолі кожної єпархії стоїть керуючий нею архієрей: єпископ, архієпископ або митрополит.
Єпархія вважається найменшою церковною одиницею, бо в ній ми маємо всі ступені священства: єпископа, священиків, дияконів і, звісно, народ Божий.
Але і єпархія має свою внутрішню структуру. Церковна область складається з церковних районів - благочиній. На чолі кожного з них стоїть призначений єпископом священик - благочинний. Благочиння складаються з парафій, які очолюють священики - настоятелі парафіяльних храмів.
Окремо стоять монастирі, які підпорядковані або керуючому єпархією архієрею, або безпосередньо Предстоятелю Церкви. Такі монастирі називаються ставропігійними.
А головними принципами, на яких стоїть Церква, є єдність у вірі, дотримання канонів і правил Православної Церкви, єдність у Таїнствах та взаємне визнання єпископату і духовенства, що дозволяє православному священнослужителю, наприклад, нашої Української Православної Церкви приймати участь у богослужіннях будь-якої Православної Церкви світу.

 

Звідки з'явилася в Церкві ієрархія і навіщо вона?

Ієрархія в Церкві встановлена Самим Господом нашим Ісусом Христом, який є Главою Церкви. Він обрав Собі апостолів, послав їх на проповідь, звелів хрестити усі народи в ім'я Отця і Сина і Святого Духа та навчати всьому, що заповідав Сам. Благодать Святого Духа апостоли отримали в день П'ятидесятниці, якій і вважається днем народження Церкви.
Апостоли обрали перших дияконів та поставили перших єпископів для заснованих ними Помісних Церков. Наприклад, першим єпископом Єрусалиму був апостол від 70-ти Яков, син Йосифа Обручника, якого називали «братом Господнім». А першим єпископом Кіпру був Лазар Четвероденний, якого воскресив Христос напередодні Свого входу до Єрусалиму.
З того часу і донині єпископи поставляють нових єпископів, а також священиків і дияконів.
А існує церковна ієрархія для того, щоб підтримувати благодатне життя Церкви: через Хрещення народжувати нових чад Божих, через Сповідь примирювати їх з Богом та звершувати головне Таїнство Церкви - Святу Євхаристію - Таїнство Тіла і Крові Господніх.

 

За яким принципом Церква обирає собі духовенство і ієрархів?

На служіння Своїй Церкві людей обирає Господь. Ми віримо, що в Церкві діє Дух Святий і без волі Божої нічого не відбувається. Своє волевиявлення Господь здійснює через Свою Церкву.
З одного боку, кандидата у священнослужителі обирає Священноначалля. З іншого боку, свою згоду, або, як кажуть, рецепцію на це дає і народ Божий. Під час хіротонії єпископ звертається до людей, вказуючи на кандидата, зі словами: «Аксіос?», що перекладається з грецької «Достойний?». І чує трикратну відповідь від духовенства і народу «Аксіос-Достойний».
Кандидат у священство має відповідати вимогам церковних канонів, мати відповідне життя та богословську освіту. Але у часи, коли недостає духовенства або церковних шкіл, діє правило святителя Василя Великого, який головним критерієм при обранні кандидата у священство вважав принцип: «Аби був благочестивим».

 

Яка роль віруючих у Церкві?

Звертаючись до перших християн, а через них і до нас, апостол Павел називає їх «святими», «своїми Богові», «членами Тіла Христового», а апостол Петро у своєму Посланні каже: «Ви - рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення... колись не народ, а нині народ Божий» (1 Пет. 2:9-10). Тому з першохристиянських часів за членами Церкви і закріпилася назва «народ Божий».
Учень апостола Петра святий Ігнатій Богоносець каже, що «без єпископа немає Церкви», а в іншому місці додає: «Де єпископ, там і народ Божий, а де народ Божий, там і Вселенська Церква». Тобто Церкви немає без народу Божого, бо навіщо пастух, коли немає стада.
Головним же служінням, до якого покликані всі віруючи (окрім добрих справ і особистого благочестя), є спільна хвала Богові під час головного церковного богослужіння - Євхаристії, що перекладається з грецької як «подяка». Божественна літургія звершується не одним тільки духовенством, а спільно з народом Божим. Тому і називається служба «літургією», що з грецької перекладається як «спільна справа».
Та й слово «Церква» від грецького «Екклесія» - «зібрання». Таким чином, не праві ті, хто вважає, що Церква - це тільки священики, або церковнослужителі. Церква - це весь народ Божий: і духовенство, і віруючі.

 

Як стати священиком або єпископом?

По-перше, треба любити Бога, любити молитися та любити відвідувати храм. Бо головне служіння священнослужителя - це молитва, церковна і домашня. Священик поставляється, перш за все, для звершення богослужінь, тому-то кандидат і повинен мати до цього і бажання, і багаторічну звичку.
По-друге, треба мати богословську освіту. Часи, коли не вистачало духовенства та духовних навчальних закладів, минають. Тому для людини, яка бажає присвятити своє життя служінню Богові, необхідно закінчити курс духовної семінарії.
По-третє, якщо бажання прийняти сан з'явилося у зрілому віці, треба звернути увагу на відповідність кандидата вимогам канонічних правил. Наприклад, згідно одного з них, кандидат до священства може бути одружений лише один раз, мати дружину, що теж за ним першим браком.
Обираючи кандидата, треба приділити увагу життю ставленика, щоб він, як говорять правила, мав «добре свідчення» про себе, навіть, від «зовнішніх».
Але хочу сказати разом з апостолом, що «хто єпископства (або священства) бажає - добра бажає», бо, як каже Господь, «жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жнива Свої» (Лк. 10:2).

 

Чому церквою ми називаємо і будівлю, і усіх віруючих?

Будівлю, храм ми називаємо церквою (з маленької літери), бо Церква в цій будівлі збирається для звершення свого служіння Богові. Тому храми і мають свій ні до чого не схожий устрій, в якому все нагадує нам про Бога та Царство Небесне.
Що до Церкви як зібрання віруючих, то воно має два виміри: загальний і конкретний. З одного боку, Церквою називають усіх віруючих в усьому світі.
Але й кожне зібрання віруючих у храмі на богослужіння є явленням усієї повноти Церкви у конкретному місці. Бо, як каже Господь: «Де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там і Я серед них» (Мф. 18:20).
Треба завжди пам'ятати, що збудований особливим чином та освячений Церквою храм є будівлею, присвяченою Богові. Тому однім з найстрашніших гріхів, гріхом богоборства і святотатства є руйнування храмів, або перетворення їх на звичайні будівлі та використання не за призначенням.

 

Як розуміти вислів, що Церква є Тілом Христовим?

Дійсно, апостол Павел у своїх посланнях постійно називає Церкву Тілом Христовим, Господа нашого Ісуса Христа - Главою Церкви, а віруючих - членами Тіла Христового.
В цих словах розкривається одна з головних властивостей Церкви. Вона не є просто організацією людей, що подібна до партії або громадського об'єднання. Церква має іншу природу. Вона є Бого-людським живим організмом.
А явлення Церкви як Тіла Христового відбувається під час звершення Божественної Євхаристії, коли вірні причащаються, під виглядом хліба і вина, Тіла і Крові Христових. І таким чином поєднуються зі своїм Главою - Христом. І у Христі поєднуються між собою у єдине Тіло Христове, стаючи один одному братами і сестрами у Христі.

 

Як розуміти, що є Церква земна і Церква небесна?

Церква Христова об'єднує не тільки людей, які зараз живуть на землі. Церква поєднує також Небо і землю, поєднує людей прийдешніх, сьогоднішніх та майбутніх поколінь, віруючих у Христа.
В такому сенсі Церква небесна і Церква земна складають єдину Церкву, Главою якої є Христос.
Як каже апостол Павел: «Ви вже не чужі і не пришельці, але співгромадяни святим і свої Богові, утверджені на основі Апостолів та пророків, маючи наріжним каменем Самого Ісуса Христа» (Еф. 2:19-20).
Церква небесна - це ангели Божі, всі святі, що догодили Богові своїм життям або мученицькою кончиною, а також Пречиста Богородиця і Приснодіва Марія.
Церква земна - це всі хрещені в ім'я Пресвятої Тройці православні християни, що живуть в цілому світі, сповідують свою віру у Христа Спасителя та єднаються між собою благодаттю церковних Таїнств.
Спілкування між Церквою земною і небесною відбувається постійно, завдяки нашим молитвам до Господа нашого Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, ангелів та святих. А також завдяки їх піклуванню про нас, та постійній допомозі на шляху до Царства Небесного.

 

Кого можна вважати справжнім членом Церкви?

Насамперед, для того, щоб стати членом Церкви, треба народитися до життя вічного у Таїнстві Хрещення.
А справжнім членом Церкви можна назвати людину, яка дійсно живе церковним життям.
Як людина, що народилася, потребує батьківського тепла та живиться спочатку материнським молоком, а потім переходить і на тверду їжу, так і народжена у Хрещенні християнська душа потребує духовної їжі. У Церкві ми отримуємо благодать Таїнств, які живлять наше духовне життя. Тому справжнім членом Церкви є той, хто регулярно відвідує церковні служби, сповідується і причащається Святих Христових Тайн.
Люди у своєму земному житті навчаються спільній людській мові, яка допомагає нам розуміти один одного. Так і в житті духовному ми навчаємося спілкуватися з Богом, Пресвятою Богородицею, ангелами та святими за допомогою слів молитви. Тому справжнім членом Церкви можна назвати того, хто розуміє мову молитви та шанує Бога і святих Його.
Кожна людина в своєму житті навчається правилам взаємовідносин між людьми та отримує професійні знання. Так, і головні закони життя духовного містяться у Святому Письмі: заповідях Божих, словах Господа нашого Ісуса Христа та повчаннях апостольських. Тому справжнім християнином є той, хто читає Слово Боже та живе у відповідності до Нього.

 

Що таке благодать і де її можна відчути?

Благодаттю називається спасительна дія на людей Святого Духа, що перебуває в Церкві з дня П'ятидесятниці. Вона сходить через любов Бога Отця заради викупних заслуг Сина Божого Ісуса Христа, Його клопотанням. Божественна благодать необхідна на всіх ступенях духовного життя людини: вона починає (попереджуюча або спонукаюча), продовжує і завершує наше спасіння. Благодать, або благодатні дари подаються Святим Духом, и тому про щедро наділену благодаттю людину говорять, що вона стяжала Святого Духа, або наповнилася Ним. Подається благодать у семи Таїнствах Церкви і в церковних обрядах, що являють собою поєднання особливих священодій і молитов, серед яких деякі називаються звершувальними (відносно Таїнств) і полягають переважно в прикликанні Святого Духа. Для дійсності Таїнств потрібен законний звершувач, єпископ або священик, що звершує їх від імені Церкви і разом із нею. Церковна ієрархія і Таїнства невід'ємні один від одного.

Цитати

«Про силу материнської молитви свідчить безліч прикладів із церковної та світської історії. Кожна мати розумом і серцем уболіває за своїх дітей не лише через органічну єдність із ними, а й через те, що ій дана від Бога благодать молитися і піклуватися про дітей своїх. Жодне материнське зітхання, жодна материнська сльоза не залишаються марними, не побаченими, не почутими небом»