Хресна сила (Неділя 3-тя Великого посту)


Третя неділя Великого посту іменується Хрестопоклонною. Назву вона отримала таку тому, що в цей день виноситься на поклоніння Животворящий хрест і прославляються спасительні заслуги розп’ятого Господа слави.

В нинішній день свята Церква пропонує вчення Христа-Спасителя про несіння хреста, який повинен взяти кожний, хто бажає йти за Господом.

Пройшла половина посту і Церква підкріплює хресною силою знесилених в пості й подвигу, закликає до покаяння і очищення тих, котрі ще не приступили до цього.

Чому ми покланяємося Хресту? Тому що віддаємо шану Тому, Котрий звершив на ньому справу нашого спасіння. На хресті в страшних муках Господь благоволив прийняти смерть, щоб оживити весь рід людський. До спасительного подвигу Христа ми були противниками Богу, знаходилися у ворожнечі з Ним. Хресною смертю Христос примирив нас з Богом, з небом і один з одним.

Вмерти за своїх супротивників, за ворогів своїх - випадок винятковий в історії людства. Христос прийняв смерть не за друзів своїх і приятелів, Він вмер за ворогів Своїх, за грішників. Ми вихваляємо вчинок Божественної любові, здійснений на хресті заради нас грішних, ми схиляємося перед Животворящим хрестом, охороняємо себе силою хреста і освячуємося від нього.

Хрест Христов просвічує нас Божественним розумінням, допомагає вникнути в суть Божественної любові до світу і до людини. Ми молимо сьогодні Бога, щоб Він вклав у наш розум і серце частинку Своєї всеохоплюючої любові. Нехай ця частинка любові допоможе нам у дні святого Великого посту подумати про себе і про людей, уникати гріхів і пороків, обновитися душею і тілом. І цього буде достатньо. По нашій любові пізнають нас, чиї ми діти і учні.

Вклоняючись Божественній жертовній любові, що явлена світові на хресті, ми шануємо сьогодні й надію, яку Господь дарував нам через Свої хресні страждання. Коли світ знаходився у безнадійному стані, Господь здійснив свої обітниці і явився світові. Він помер на хресті в ганебних муках, був покладений у гріб і похований. Запечатано було його гріб. Здавалося, наступив кінець будь-якій надії, але саме у цей момент засіяла з гробу правда і надія для всього світу і всього людства. Прославляючи Хрест і Божественну любов, ми славимо сьогодні ту надію, яку Господь нам дарував Своєю перемогою, надію на наше всезагальне воскресіння. “Він - початок, первісток з мертвих” (Кол. 1, 18).

Проходячи період Великого посту, ми віримо, що, відкидаючи всяку гріховну пітьму, ми причащаємося світла оновлення й воскресаємо для нового життя.

Недостатньо, браття й сестри, тільки вникати в глибину Божественної милості і довготерпіння. Важливо, щоб кожний з нас причастився цієї милості й наслідував їй у своєму довготерпінні та всепрощенні, в любові й милосерді.

Христос здійснив свій подвиг з хрестом і на хресті. Не обмине ця чаша й кожного земнородного. Кожний повинен нести свій хрест. По-людськи ми не завжди погоджуємося з цим, несучи хрест, нарікаємо і знемагаємо. Одних приводить хрест до перемоги, інших - до поразки. Святе Письмо називає Христа наріжним каменем, Сам же Христос говорить: “Той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздавить” (Мф. 21, 44). Коли ми несемо свій хрест за прикладом Христа з його допомогою, з довготерпінням і любов’ю, він буває для нас славою. Коли ж ми несемо його з надією тільки на себе, з наріканням і відчаєм, це може призвести до нашого безчестя.

Устами Христа Спасителя Церква сьогодні пропонує віруючим, які поклоняються хресту і цілують його, взяти свій хрест і йти впевнено тернистим, славним, вказаним Христом шляхом, котрий приводить до вічної слави. Згадуючи страшні страсті і Животворящий хрест, вільне поховання і триденне воскресіння, сидіння праворуч і славне друге пришестя Христове, будемо молити Його, щоб Він охоронив нас силою чесного і Животворящого хреста, зміцнив наші слабкі сили і освятив наш розум та почуття, щоб нам достойно і праведно донести свій життєвий хрест до сяючих вершин Царства Небесного. Амінь.

Цитати

«Про силу материнської молитви свідчить безліч прикладів із церковної та світської історії. Кожна мати розумом і серцем уболіває за своїх дітей не лише через органічну єдність із ними, а й через те, що ій дана від Бога благодать молитися і піклуватися про дітей своїх. Жодне материнське зітхання, жодна материнська сльоза не залишаються марними, не побаченими, не почутими небом»