Собор всіх преподобних Києво-Печерських

Людина як індивідуальність – істота не повністю повноцінна. Як особистість вона реалізується лише в спілкуванні з іншими. В чернецтві цим „іншим” являється Сам Бог. Таємниця чернечого життя заключається в тому, що той хто прийняв чернецтво, цілком орієнтує своє життя на Бога. Людина свідомо і добровільно відмовляється не лише від подружнього життя, але і від багато чого іншого, доступного звичайним людям. А робиться все це заради того, щоби максимально зосередитися на Богові і посвятити Йому все своє життя, всі свої думки і справи.

На Русі завжди любили святість і шанували Божих угодників. Так і ми з вами браття і сестри в завтрашню недію, другу неділю Великого посту, вшановуватимемо пам’ять всіх Преподобних отців Києво-Печерських.

Промислом Божим в часи князювання на Русі благовірного князя Ярослава Мудрого в невеликій печері, влаштованій в горі, неподалік від тогочасного Києва, поселився преподобний Антоній, першоначальник руського монашества. В 1051 році він повернувся на батьківщину зі Святої Гори Афон, де прийняв чернечий постриг. Місцем свого чернечого подвигу преподобний обрав печеру, де раніше для молитви усамітнювався митрополит Іларіон. Згодом до печери преподобного за благословінням і духовною порадою стали приходити численні відвідувачі, а ті хто бажав прийняти чернецтво, залишалися з ним. Іноки викопували собі нові келії, з’єднували їх довгими підземними коридорами, облаштовували підземний храм. Так утворилася Печерська обитель, яка удостоїлася особливого покрову Цариці небесної, та зробила Київ третім, після Єрусалиму та Афону, уділом Божої Матері.

Засновником спільножительного чернецтва на Русі став сподвижник преподобного Антонія Великого – преподобний Феодосій, який ще юнаком прийшов до нього і прийняв у його печері чернечий постриг. По благословінню преподобного Феодосія в Печерській обителі був введений монастирський устав, привезений із Константинополя і з часом прийнятий у всіх монастрирях на Русі.

З тої пори виділилося два види чернечого життя по двох його зразках, явлених преподобними Антонієм і Феодосієм. Перший – це усамітнення в печерах і затворах, подвиг особливо тяжкий і високий. Другий – черенче співжиття, що виховувало у братії такі необхідні для монаха якості, як терпіння, смирення, послух, братську любов, зречення власної волі та підпорядкування правилам монастирського уставу.

Настільки великою і плодотворною була сила благодаті Божої в Печерській обителі, що саме тут зародився особливий подвижницький дух руського монашества і прославилася велика кількість святих угодників Божих.

Свято-Успенська Києво-Печерська лавра завдяки святим і богоносним отцям, що своїми подвигами просіяли в ній, відома сьогодні всьому, і не лише православному, світові. Саме в ній, тут, на київських пагорбах, перше в аналах чернечої святості з’явилися не один, не два чи декілька, а цілий собор – близько ста двадцяти! – чудотворців і праведників, що прикрасили подібно сяючому зорепаду, церковний небосхил.

В цьому сонмі представлено всі види аскетичного подвижництва: печерництво, юродство Христа ради, мовчальництво, затворництво, носіння вериг, посництво, бдіння і навіть мучеництво. Про подвиги Києво-Печерських святих, нам розповідає Патерик, в якому знайшла своє відображення лише маленька часточка подвигу цих тружеників спасіння. Багатьох, про кого не залишилося письмових свідчень, прославив Сам Бог, явивши їх чудотворні мощі, які і сьогодні почиваютьу Ближніх і Дальніх печерах.

Глибоко повчальними і красномовними є вже самі лише імена цих святих чорноризців: Лаврентій Затворник, Кукша Преподобномученик, Сергій Послушливий, Іоанн Многостарждальний, Пимен Постник, Онуфрій Мовчазливий, Онисифор Сповідник, Мардарій Нестяжатель...

Різноманітними були і дари святості, низпослані Господом своїм Печерським угодникам, про що також ми дізнаємося із їх імен: Григорій ЧУДОТВОРЕЦЬ, Матфей ПРОЗОРЛИВИЙ, Даміан ЦІЛИТЕЛЬ, Агапіт ЛІКАР БЕЗВІДПЛАТНИЙ. Одним із таких дарів особливої милості Божої являється чудо мироточіння від глав невідомих тридцяти подвижників, яке відбувається в обителі в різний час, на протязі багатьох сотень років.

Великою і ні з чим не порівнянною є моральна сила подвигу преподобних Києво-Печерських отців. Вона безумовно проявила величезний вплив на самосвідомість народу, зробивши найкрашими рисами національного характеру наших людей віру, мудрість, надію, милосердя, смирення, стійкість, мужню хоробрість, щедру доброту. І, як вінець всього, святу всеперемагаючу Любов, вищим проявом якої стає самопожертва ради ближнього.

Єтичні принципи Печерської обителі, сформовані і втілені в життя її подвижниками, стали для Русі живим втіленням Євангелія, тою закваскою „чистоти і істини”, тою „сіллю землі”, і „світлом світові” , які преобразили і вознесли до висот Божественного ідеалу душу нашого боголюбивого українського народу.

В лаврських печерах, освячених молитвами преподобних, де почивають їх святі і нетлінні мощі, за тисячоліття перебувала незлічима кількість паломників. Сьогодні, як і раніше, в печерах царить полумрак усипальниці. В коридорах, келіях і храмах, стоять грбниці з мощами святих, в нетлінні яких можна впевнитися на власні очі. До них дотронулася смерть, і як і всі смертні, вони переступили поріг вічності. Однак, тіла Божих угодників, за сотні років не зітліли, навпаки, вони благоухають, подають зцілення тим хто з вірою і щирою молитвою просить цього, вони являють живий, видимий, а тому переконливий доказ всемогутності і милості Божої. Нетлінням святих мощей підтверджується істинність перемоги Господа нашого Іісуса Христа над смертю. Тут, біля мощей преподобних, серце кожної людини отримує надію, по завершенні цього тимчасового життя, на життя краще, майбутнє, яке може бути наповнене неземної радості і спокою.

Молитвами преподобних і богоносних отців наших Києво-Печерських, цих земних ангелів і небесних людей, які промислом Божим стали дороговказами на нашому життевому шляху, нехай всемилостивий Господь сподобить і кожного з нас досягнути досконалості в міру своїх сил та Його всеукріпляючої допомоги. Амінь